Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 (затверджено Законом України № 2119-IX від 15.03.2022) продовжено в Україні дію воєнного стану із з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 (затверджено Законом України № 2212-IX від 21.04.2022) продовжено в Україні дію воєнного стану із з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України № 341/2022 від 23.05.2022 (затверджено Законом України № 2263-IX від 22.05.2022) продовжено в Україні дію воєнного стану із з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Договірні зобов’язання мають виконуватися належним чином, а одностороння відмова від зобов’язань не допускається. Цивільним законодавством передбачено, що у разі порушення зобов’язань настають правові наслідки, зокрема, сплата штрафних санкцій.

Проте, статтею 617 Цивільного кодексу передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України, наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов’язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об’єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у п.і 31.4 постанови Верховного Суду від 27.08.2019 у справі N 914/2264/17, Постанові Верховного Суду від 21.12.2021 по справі № 914/2857/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі N 910/7495/16, правовідносини у якій виникли з орендних відносин, зазначено, що згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов’язання сплатити орендну плату об’єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність у ч. 6 ст. 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Таким чином, у разі якщо орендар має можливість бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо, то він не звільняється від сплати орендної плати у зв’язку із введенням воєнного стану на усій території держави, незважаючи на спад господарської діяльності чи інші ризики, які не призводять до повної неможливості використовувати будь-яким чином орендовані приміщення.

У разі недобросовісної поведінки орендарів в частині ухилення від здійснення плати за орендовано майно рекомендуємо вирішувати питання за домовленістю сторін, а у разі, якщо таку досягти не можливо – розривати в установленому порядку договори найму (оренди) майна та висиляти колишнього орендаря в порядку самозахисту (входити до приміщень представнику власника (орендодавця), двома понятими та під безперервну відео-фіксацію; складати акт опису усього майна орендаря, що знаходиться в орендованому приміщенні, та вирішення долі останнього (тимчасове зберігання у визначеному місці до його повернення орендарю; передання на зберігання відповідній організації за рахунок орендаря; притримання майна у себе як забезпечення виконання зобов’язань орендаря перед орендодавцем з орендної плати чи інших положень договору із подальшим застосуванням приписів ст. 594-597 ЦК України тощо); зміна замків та інших параметрів доступу до приміщення; залучення правоохоронних органів у разі необґрунтованого супротиву колишнього орендаря законним діям власника тощо).