https://reyestr.court.gov.ua/Review/105759184 

Суддя-доповідач: Черняк Ю. В.

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсацію за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Луганськ Луганської області.
Позовну заяву мотивовано тим, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 .
05 серпня 2014 року внаслідок проведення антитерористичної операції в м. Луганську снарядами була зруйнована належна їм квартира та усе майно, яке в ній знаходилось (меблі, побутова техніка, посуд тощо).
За фактом руйнування зазначеної квартири було відкрито кримінальне провадження від 14 вересня 2014 року № 12014130370003078, яке було об`єднано з кримінальним провадженням від 03 липня 2014 року № 12014130040000684 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 414, частинами першою, другою та третьою статті 258 Кримінального кодексу України (далі – КК України).
Внаслідок зруйнування їхньої квартири вони були змушені її покинути та переїхати до м. Сєвєродонецька, де вимушені орендувати житло для проживання.
У результаті проведення антитерористичної операції їм було спричинено майнову та моральну шкоду, обов`язок відшкодувати якої покладено на державу Україна.
Моральна шкода полягає в тому, що через руйнування квартири вони були змушені істотно змінити спосіб життя, місце проживання, постійно знаходяться в стані стресу та нервозності, через невизначеність відбувається постійне хвилювання, порушився сон, уклад життя, погіршився стан здоров`я.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на їх користь заподіяну майнову шкоду в розмірі 1 400 000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 000,00 грн.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 26 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 11 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з держави України в особі Кабінету Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 100 000,00 грн.
Іншу частину позовних вимог залишено без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно із статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Статтею 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.
У пункті 07 рішення від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» («Ayder andOthers v. Turkey»), заява № 8803-8811/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, державу може бути притягнуто до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність.
Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок та особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про відшкодування майнової та моральної шкоди, позивачі зазначили, що шкоду їм було спричинено внаслідок обстрілу, який відбувся 05 серпня 2014 року в м. Луганську, де проводилась антитерористична операція.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили, що матеріальну та моральну шкоду було спричинено позивачам у період проведення антитерористичної операції на території м. Луганська.

Звертаючись в суд із цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилались на неотримання від держави відшкодування за пошкодження (знищення) їх майна, на яке вони мають право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також вони зазначали, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

З огляду на зміст вказаних положень реалізацію права на отримання зазначеного відшкодування поставлено у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам житлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» («Budchenko v. Ukraine»), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» («Petlyovanyy v. Ukraine»), заява № 54904/08).

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належної позивачам на праві власності квартири, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вимоги позивачів про відшкодування майнової шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України та моральної шкоди відповідно до приписів статті 23 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсацію за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України.

Враховуючи відсутність спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, колегія суддів, вважає, що позивачем доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно її права власності на таке майно, а тому порушення її права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.